Борислав: фрагменти історії.
Борислав — місто з багатою і глибоко вкоріненою історією, яке виросло на місці стародавніх поселень: Борислава, Бані Котівської, Губичів, Мразниці та Тустановичів (назва походить від фортеці Тустань). У 1933 році, за розпорядженням польської влади, ці населені пункти об’єдналися у так званий «Великий Борислав», що отримав статус міста.
Перша письмова згадка про Борислав датується 19 березня 1387 року, коли польська королева Ядвіга подарувала село Тустановичі та монастир Борислав братам Юркові та Ананію Доброславичам. Де саме стояв той монастир — досі загадка. Але дослідники вважають, що він міг розташовуватись на горі Городище над річкою Тисменицею — це нині південно-західна частина міста. На цій горі справді виявили залишки давнього городища. Інші версії ведуть до гори Чернече або Гукової гори, яка ще в 1525 році називалась Сторожня. Самі назви місцевостей — Городище, Сторожня, Княже поле, Чернеча гора — мовчазно натякають на глибоке історичне коріння цього краю, де поселення могли існувати ще до княжих часів.
Після першого поділу Польщі у 1772 році Борислав опинився у складі Габсбурзької імперії. А офіційний статус міста отримав вже в 1906 році.
І саме в XIX столітті Борислав починає блищати на промисловій карті Європи. Тут почали активно видобувати нафту, озокерит та природний газ. У 1854 році львівський підприємець Роберт Домс відкрив родовище озокериту, яке стало одним із найбільших у світі. І саме цей бориславський озокерит використовували для ізоляції першого трансатлантичного телеграфного кабелю між Європою та Америкою.
Уявіть собі Борислав 1873 року: 12 тисяч нафтових ям, майже 800 підприємств, понад 10 тисяч робітників. А на горизонті — дим, бурові вежі і рух залізничних вагонів, які почали курсувати сюди з 1872 року, відколи з’явилася залізниця.
Світові нафтові магнати не оминули Борислав увагою. Джон Девісон Рокфеллер володів тут кількома свердловинами, а вихідець із сусіднього Стебника, Микола Терлецький, також мав значні нафтові володіння.
Однією з найвідоміших історій стала поява свердловини «Ойл-Сіті» (або «Нафтове місто») у 1908 році. Це був справжній прорив — нафта пішла з глибини понад кілометр, а видобуток сягав 3000 тонн на добу. Та з великою славою прийшла й велика біда: того ж року тут сталася масштабна аварія, вибух газу і пожежа, яка вирувала 21 день і була видна за 50 кілометрів.
У радянські часи, вже у 1940-х, бориславські нафтовики їздили до Баку обмінюватися досвідом, а азербайджанські спеціалісти — приїздили до Борислава. Місто залишалося центром енергетичних технологій.
Але не лише нафта творила історію Борислава. Тут жив і працював Ян (Іван) Зег — винахідник першої у світі гасової лампи. У 1876 році він відкрив аптеку «Зірка» на тодішній вулиці Панській (нині Шевченка, 12). Його родина товаришувала з письменником Стефаном Ковалівим, який теж залишив слід у культурному житті міста.
Нарешті, не можна не згадати Івана Франка. Саме Борислав став місцем дії його повісті «Борислав сміється», яка вперше в українській літературі показала робітничий рух. Франко описав страйк нафтовиків — із болем, правдою й надією. Повість друкувалася у 1880–1881 роках у львівському журналі «Світ».
Сьогодні Борислав — це не лише минуле, а й місто з унікальним характером. Воно пам’ятає свої вершини й кризи, людей і події, які зробили його відомим на весь світ.